За деякими оцінками, 20% матеріалів сільгоспвиробництва розкрадаються, навіть не потрапляючи на підприємство, тобто ще дорогою до нього. Один продавець мінеральних добрив розповів таку історію: його компанія відвантажила господарству партію товару за ціною, припустимо, 3000 грн за тонну. Вантажівка ще не встигла далеко від'їхати від складу продавця, як йому вже зателефонували працівники з господарства-отримувача й запропонували без документів за готівку викупити частину цих добрив по 2000 грн за тонну. Поцупити матеріали ще до того, як вони потрапили на склад, надзвичайно привабливо для злодіїв, оскільки у цьому разі немає фізичної крадіжки з підприємства, за якою легко відкрити кримінальне провадження, а є шахрайство з підробкою документів.

Зазвичай у таких схемах залучено комерційну службу, адже тільки її працівники знають, коли постачальник відвантажить придбані матеріали. Отже, в таких оборудках має бути залучено комірника, який розписується за отримання матеріальних цінностей і за їх видачу зі складу, наприклад, агрономічній службі. Серед агрономів теж далеко не всі святі. Якось я особисто був свідком такої ситуації: прибігає надвечір в офіс сільгосппідприємства щасливий агроном і радісно сповіщає, що йому нарешті привезли на поле добрива. «А хто ж їх там буде охороняти, адже незабаром ніч на дворі?», – здивовано запитав я. «Як хто? Особисто я охоронятиму!», – відповів агроном так, наче я наважився відібрати в нього джек-пот. Згодом дізнався, що врожайність кукурудзи у цьому господарстві того року була значно меншою, ніж в сусідньому. Таким незадовільним результатом мали б зацікавитися і служба безпеки, і директор підприємства, але, як мені відомо, ніхто ніяких розслідувань щодо цього тоді не проводив.

Це й не дивно, якщо врахувати, що власні секьюріті аграрних компаній також часто фігурують у крадіжках. Це суттєво знижує ризики інших відповідальних осіб. Той самий комірник тоді може не перейматися, що служба безпеки проведе неочікувану інвентаризацію та виявить нестачу на складі. Ризики також знижуються, коли бухгалтерія не вимагає своєчасних звітів про використання матеріальних ресурсів, адже їх відсутність перешкоджає можливості проводити оперативні перевірки наявних спожитих добрив, засобів захисту рослин, пально-мастильних матеріалів тощо. Можна стверджувати: якщо бухгалтерія несвоєчасно отримує матеріальну звітність, це перший сигнал про те, що на підприємстві існує велика ймовірність крадіжок. У такому часто зацікавлені сам головний бухгалтер й економіст, бо вони не можуть не бачити проблем із затримкою подачі документів і розуміють, що відбувається, але не виконують свої посадові обов'язки з організації збереження матеріальних цінностей.

Крадіжку також полегшує відсутність обліку тари, у якій було отримано витратні матеріали від постачальників. Крадії мають особливу слабкість до оригінального пакування, адже в такому пакуванні вкрадене можна продати значно дорожче. Крім того, у фірмову тару від дорогих матеріалів можна повторно залити чи засипати дешеві дженерики, які потім використати на полях, укравши у свого господарства ще раз таким чином. Відсутність фото- та відеофіксації отримання й передачі матеріалів на маршруті «склад — поле» теж збільшує ризик їх розкрадання. Особливо небезпечна для агропідприємства ситуація, коли на ньому взагалі відсутні центральний склад і комірник для обліку матеріалів, а ці матеріали напряму передаються від постачальника до агронома чи, наприклад, завідувача гаража. У цій схемі матеріального забезпечення їм не потрібно вступати в змову з комірником, що також суттєво спрощує крадіжки.

Приводи для тривоги:

Ще раз виокремимо основні прикмети, що свідчать про можливість крадіжок на сільгосппідприємстві — згідно із законом Мерфі, у разі наявності самої такої можливості крадіжки на ньому або вже є, або обов'язково незабаром будуть. Отже, це:

• передача матеріалів виробничим службам напряму від постачальників в обхід складу;

• несвоєчасна подача звітності з використання матеріальних ресурсів. Чим частіше подається звітність, тим менший ризик зловживань;

• відсутність центрального складу та закупівля матеріалів на віддалені склади підприємств і несвоєчасна матеріальна звітність із цих складів;

• відсутність планових, позапланових і вибіркових інвентаризацій;

• відсутність економічного контролю за приписками з порівнянням кількості оброблених гектарів по листках тракториста з площею поля та кількістю гектарів, на які списуються матеріали;

• відсутність щоденного контролю за нормами внесення матеріалів й оперативного реагування на перевищення цих норм;

• відсутність обліку тари під час приймання матеріалів на склад, видачі на поля та під час повернення порожньої тари з полів;

• відсутність фото- та відеофіксації як способу підтвердження факту здійснення операції.

Коли на підприємстві крадуть, особливо коли крадуть регулярно й багато, то в цьому залучено не окремі працівники, а ті самі угрупування «козаків-розбійників», де в змові між собою перебувають представники агрономічної, транспортної, комерційної, економічної служби, служби безпеки, а очолює всіх найімовірніше перша керівна особа. Як варіант, директор може й не брати безпосередньої участі в злодійстві, але обов'язково буде одним із головних «вигодонабувачів» від крадіжок, за сприянням чи мовчазної згоди якого вони відбуваються. Ба більше, з власного досвіду впровадження «антикрадійських» програм на аграрних підприємствах знаю, що якщо директор очолює «козаків-розбійників», то жодна «антикрадійська» програма на такому підприємстві не працюватиме. Її може й запровадять для виду, але будуть усіляко саботувати.

З іншого боку, один власник, коли йому запропонували впровадити на його підприємстві програму зменшення ризиків злодійства, повідомив: «Я не буду впроваджувати програму, оскільки мені щомісячно в чемодані приносять гроші, і я не впевнений, що коли я цю програму запроваджу, мені не перестануть їх носити».

Фінансовий директор одного аграрного холдингу нещодавно сказав мені: «Дивні люди ці власники бізнесу. Спочатку вони йдуть у банк, заставляють своє майно й беруть кредит, а далі віддають ці гроші директорам своїх підприємств, яких не контролюють, але на яких моляться, щоб ті повернули інвестиції з прибутком».

Фінансова грамотність у сільському господарстві у вигляді формування докладних річних бюджетів компаній тільки починає поширюватися. Небайдужі спеціалісти, які вже подекуди прийшли на підприємства галузі, починають створювати культуру фінансового обліку й контролю в аграрному бізнесі, яка може протидіяти крадіжкам. Однак таких поки що одиниці.